Майстерня

Зографос

бібліотека контакти
 

Мозаїка

     Мозаїка – один з найстаріших видів облицювання і декоративного оздоблення екстер’єрів та інтер’єрів архітектури. Вона вважається однією з найдавніших технік образотворчого мистецтва. Викладена з випалених глиняних клинців найдавніша пам’ятка мозаїчного мистецтва, яка дійшла до нас – залишки орнаментального декору облицювання стіни і напівколон стародавнього шумерського храму в місті Урі (IV тис. до н.е.).
     Стародавні римляни називали цю техніку “fusmusvum”, що означає “складений з шматочків” або “mozaico”, що більш характерне для нашого часу.
     Багатовікове збереження мозаїк забезпечувалось матеріалами, з яких їх виготовляли. В Стародавньому Єгипті мозаїчний матеріал виготовляли з пластинок та кубиків природних дорогоцінних та напівдорогоцінних каменів. Мозаїки з природного каміння (річкова і морська галька) використовували для оформлення своїх будівель у відкритих двориках стародавні греки (V ст. до н.е.). Для складнішої колірної гами вони також використовували природні кольорові і часто коштовні камені, викладаючи з них багатофігурні сюжетні та орнаментальні композиції. Мозаїку клали на підлозі, стінах палаців, в храмах та службових приміщеннях. Різномодульні камінці, мармурові плитки, глазуровані клинці, морська галька, золоті плиточки були тим багатим матеріалом, що його використовували для набору мозаїчних композицій.
     Цінним наочним прикладом може бути єдина пам’ятка Франкської держави – мозаїка апсиди церкви в Жерминьї де Пре (806 р.). Незвична своїм рідкісним сюжетом (Ковчег Завіту з ангелами по боках) вона свідчить про пряму залежність від раннього християнського мистецтва Сходу. Перше, що звертає на себе увагу, то це оригінальність форм, кольорова інтенсивність, значні площі золотого тла.
     З усіх видів давньоруського мистецтва мозаїки Софії та Михайлівського Золотоверхого собору справляють чи не найбільше враження. Настінні мозаїки застосовували у спорудах Київської Русі з кінця Х до початку ХІІ ст. Софіївські мозаїки вражають винятковою насиченістю кольорів. Це досягли тим, що вжили велику кількість відтінків смальти. Дослідження показали, що зелена смальта має 34 відтінки, золота і коричнева по 25, жовта 23, синя 21, червона 19, срібна 9, пурпурова 6. Уся палітра софіївських мозаїк нараховує 177 відтінків.
     Здатність мозаїк переливатися у світлі сонячних променів, свічок та лампад досягалася тим, що мозаїчні кубики вдавлювалися під різними кутами. Постаті наче оживали, і це справляло величезне враження на глядачів. Цей ефект підсилювався ще й тим, що мозаїками здебільшого прикрашали увігнуті та вигнуті поверхні: апсиди, куполи, склепіння і паруси. До того ж при зображенні облич враховували їхню віддаленість від глядача. Деталізація узагальнювалася, контури рисунка ставали грубшими, що тим проявляло виняткове тонке розуміння особливостей монументального мистецтва.
     Це мистецтво вимагало великої майстерності. На основу накладали шар тиньку, швидко наносили зображення фарбами і втискали модулі різноколірної смальти. З найменших кубиків (4x7 мм) викладали обличчя, руки, з більших - одяг, фон, предмети.
     Символічними постають барви, лінії і форми мозаїк, що розкривають сакральний світ християнства. Так, золоте тло мозаїки символізує пронизане божественним світлом надприродне середовище. Завдяки поперемінному використанню модулів, матової і прозорої смальти, створюється ілюзія «руху кольорів», що символізує нетлінність християнського вчення у просторі і часі.

Данило Мовчан
  © Майстерня ЗОГРАФОС 2009 - 2015.