Майстерня

Зографос

бібліотека контакти

Вітраж

Історичний огляд вітражного мистецтва

     Коли були створені перші вітражі , сказати важко, хоч відомо, що мозаїки з невеликих пластинок кольорового скла були створені ще в Стародавньому Римі у храмах перших християн ( І ст. н.е. ) з літературних джерел відомо, що під час розкопок міст Помпеї і Геркуланума, які загинули в 79р. н.е. від виверження вулкана Везувію, знайдені кольорові фрагменти вітражів.
     Застосування кольорового скла для прикрашання вікон храмів почалося з того часу, коли християнство визнали офіційною державною релігією у Римській імперії.
     Вікна Софійського собору в Константинополі, який став столицею Візантії (330 р. н. е.), були засклені кольоровим склом. У Каїрі ( Єгипет) в мечетях збереглися орнаментальні віконні решітки, які служили для кольорових вітражів. В арабському мистецтві часів халіфату, яке склалося задовго до ісламу, також використовувалась віконна скляна мозаїка. Кольорове скло вставлялося у віконні ажури, які орнаментувалися дерев’яними переплетіннями. Цей метод узорчатих віконних решіток в країнах Середньої Азії та Сходу проіснував сотні років. У V – VI ст.. до н. е. мозаїкою з кольорового скла прикрашали вікна храмів у різних містах Галії, звідки це мистецтво і проникло в європейські країни.
     Історія вітражного мистецтва починається десь з романського періоду. Наприкінці Х ст. виник і розвинувся живопис на склі. Скляна мозаїка продовжувала існувати в поєднанні з живописом на склі, хоч відійшла на другий план як фонове доповнення.
     З ХІ ст. на соборних вітражах, крім орнаментальних прикрас, почали з’являтися зображення святих. Фігурні зображення не займали всього віконного простору, а тільки його середину. Малюнки у вітражах примітивні, фігури святих дуже умовні, обличчя й інші деталі, написані соковитими контурами на локальних кольорових скельцях, трохи схематичні. Найдавнішим із уцілілих зразків вітражу романського періоду є голова Христа з Вейссембургського абатства Ельзас у Франції. Голова виконана на прозорому білому склі. Фрагмент голови Христа припускають міг бути частиною цілої фігури Христа на небесному троні. Виконана в стилі візантійського іконопису, можливо була центральним об’єктом поклоніння в церкві абатства.
     В ХІІ ст. з’явилися вікна з медальйонами. Фігури стають за розмірами менші, хоч будуються за канонами старих композицій. Центральні місця відводять зображенню сцен зі Святого Письма, а місце, що залишилося, займає рослинний орнамент. Приблизно в цей час на зворотньому боці з’являються гравіровані узори. Наступним збереженим до наших днів твором вітражного мистецтва ХІ – ХІІ ст. - чотири пророки . Пророки: Осія, Йона, Ісая та Даниїл з Аусбургського собору в Німеччині які являються однією з фрагментів великої групи.
     Протягом ХІІ ст.. відбувався другий бунт в будівництві романських церков, головне костелів. Романський вітраж вступив в пору розквіту. Найдавніші витвори цього періоду можна побачити в соборі Ле Манс на заході Франції. Це виконання сюжету "Вознесіння Христа" ( 1130 року ). Також варто згадати вітражі ранньої готики собору в Шартрі і Пуатьє. В Шартрі сцени з життя Господа, а наступному вище згаданому cцена Розп’яття та Воскресіння.
     На художньому рівні створення вітражів по цілій Європі дуже помітні візантійські впливи, які проявилися у рисунках і колориті фарб (XI—XIV ст.). Готичний період у вітражному мистецтві характеризується сильними впливами релігійних ком¬позицій. Церковні вітражі звичайно, являли собою ряди повторюваних на цілу висоту вікон, невеликих медальйонів з фігурними зображенням святих. А оскільки конструктивні особливості готичних споруд не потребували масивних стін, то більшість проміжків між стовпами — контрфорси — заповнювали величезними стрілчастими вікнами. Ці вікна й прикрашалися вітражами, які в той час уже відзначалися дуже високим художнім рівнем. Розписи по вітражах прозорими керамічними фарбами ставали дедалі складнішими як у кольорі, так і в композиції. Величезні віконні простори давали можливість вживати розписне скло великих розмірів. Воно не скріплювалося свинцевою арматурою, а укріплювалося у віконних переплетіннях дерев'яних або залізних рам. Загальний характер композицій усіх вітражів перебував у повному співвідношенні та погодженості з архітектурою храму. Наприкінці XIX і початку XX ст. вітражне мистецтво знову привернуло до себе увагу. Художники вивчали зразки середньовічного живопису на склі та створювали нові, іноді вдалі, роботи. Коло художників, що працювали у вітражному мистецтві, було надзвичайно широке.
     Архітектурна концепція готичних храмів кардинально відрізняється від масових приземлених будівель романського стилю. Вперше в західній церковній архітектурі світло стає основним елементом інтер’єру. В XIII ст. готичний стиль набирав силу і ще декілька величезних соборів в Бурже або Сансе витворено повний комплекс вітражів. Туди можна віднести собор Нотр – Дам в Парижі, собор Сент – Шапель і собор св. Петра в Регенсбургу Німеччина.
     Мистецтво XIV ст. зробило кардинальні переміни від абсолютного дотримання мистецьких канонів до зображення реалістичного світу. Модернізовано також було традиційні технології вітражної справи. Було відкрито срібну протраву, вперше з’явилась можливість для нанесення чітких насичених тонів фарби, відразу на поверхню скла. Також в цю епоху відбулись катастрофічні події - столітня війна між Англією та Францією і чорна чума.
     Перша половина XVI ст. стала останнім розквітом середньовічного вітражного мистецтва. В Нідерландах брати Дірк і Вутер Крабе ти стали родоначальниками грандіозного декоративного стилю. В ту епоху фламанські художники і скловари домінували у вітражному мистецтві всієї Європи і запрошувались на роботу спочатку в Англію, а потім в Іспанію і Мілан. На великий жаль протягом XVII – XVIII ст. виняткова краса і високі технологічні традиції вітражного мистецтва прийшли в занепад по всій Європі. Причиною є рушійна сила протестантської Реформації, завершальний удар по вітражній справі нанесла розруха основних скляних центрів Германії в часи війни. Для епохи XVIII ст. пройнятої духом Просвітництва вітражне мистецтво не мало ніякого зацікавлення. Кінець XVIII століття і початок XIX століття стали рубежем епохи політичних переворотів і технічних змін. Пошуки необхідної для соціальних і художніх ідеалів визвали відродження готики, яка в ХІХ ст. стала домінантою в архітектурі і дизайні. Почалось відродження вітражного мистецтва з вивчення середньовічного мистецтва в теоретичному плані. Яким почали цікавитись Уїльям Моріс і Ежен Еммануель. Уїльям Моріс вважався одним із авторитетних дизайнерів ХІХ ст. який згодом заснував "Моріс, Маршал, Фолкнер і К". Відродивши вітражне мистецтво художники поступово відходити від традицій готики. Подібно Морісу Тіффані заснував фірму "Тіффані Глассенд Декорейшен Компані", а потім "Тіффані Студіо". Фірма складалась з цехів мебелі, кераміки, металовиробів, ювелірних та металевих виробів, гутного скла фабрик.
     Епоха ХХ ст. наукових відкриттів, безсмертних досягнень в технології. Мистецтво і дизайн з оптимізмом рухались вперед, вітражне мистецтво вступило в нову епоху експериментів і загального інтересу. Був заснований рух сучасного студійного скла і в програмі художніх шкіл почали з’являтись курси склярів. На не офіційному рівні вітражне мистецтво стало популярним як хобі. Любителі шедеврів кольорового скла отримали можливість творити в домашніх умовах.
     Після війни весь світ охопив всезагальний будівельний бум. Реконструкція і пожвавлення економіки неможливе без великих будівничих програм, що спонукало до збільшення замовлення на вітражне мистецтво.
     В Європі та США художники-вітражисти почали працювати в сучасних стилях експресіонізму, абстракціонізму, поп-арту в той же час розробляли нові технологічні прийоми.

Технології виготовлення

     Технологічна частина виконання вітражу включає підготовку картону у двох варіантах, закупка на визначення кольорових можливостей різного скла, нарізка і шліфування скла, розписування, випалювання, спаювання та монтування.
     Вітражне мистецтво бере свій початок у далекому минулому. Тоді воно застосовувалось переважно в декоруванні культових споруд.
     З точки зору фізики скло являється собою "перехолоджену рідину" і в зв’язку з цим після виходу з плавленої печі не кристалізується, заливаючись абсолютно однорідною консистенцією. Ця властивість дозволяє всім видам скла - матовому, прозорому, білому і кольоровому - демонструвати унікальні можливості переломлення проходячого скрізь нього променів світла, надаючи ефекту блиску дорогоцінних каменів.
     Шумери давні єгиптяни, Греки розробляли технології виробів із кольорового катаного скла. В Сирії була винайдена техніка гутного скла. Традиційна технологія виготовлення вітражів кінцевою сформувалась в ХІ ст..
     Картон — це пророблений рисунок натуральної величини, згідно розмірів вікон архітектурних споруд. Він виконується з розрахунком специфіки вітражної техніки, враховуючи всі габаритні розміри кольорів скла, арматури, розмірів їх переплетення. Головне — зберегти кріплення вітражної конструкції діленням на окремі секції. Розподільчі лінії вести так, щоб не порушити краси загальної композиції рисунка. Важливою частиною роботи над картоном є ділення рисунка на окремі частини скла, оправленого свинцевою арматурою. При тому не варто перенасичувати свинцевою сіткою, згущаючи її без особливої потреби. Щоб секція вітражу не прогнулася, з'єднання завжди повинні проходити через горизонтальні лінії арматури, залишаючи вертикальні, в міру можливого, нерозрізаними. Довгі частини арматури кріпляться зверху секціями.
     Калькою визначають кількість стрічок арматури, її ширину, а також місце з'єднання окремих частин для виготовлення шаблонів. Інтервали між арматурою нумерують.
     Головним матеріалом для виготовлення вітражів є листове кольорове скло спеціальних сортів завтовшки 2—6 мм. Його виготовляють способом витягування. Скло буває пофарбоване в усій масі або тільки зверху, накладним способом. Використання численних відтінків кольорового скла заводського виготовлення, а також скла ручної прокатки й підфарбування відкриває перед художником-вітражистом великі можливості. А кольори вітражів викликають у глядача підви¬щений інтерес до сприймання сюжетних художніх композицій. Уся вітражна картина загалом збирається з кольорового скла, не виключаючи фігур і деталей. Фарбами пишуть оголені частини тіла — лице, руки, ступні ніг, вживаючи при тому рожеві або тілесні кольори. Для нанесення контурів, тіней, деталей орнаменту, волосся, використовують чорну або коричневу фарбу. Вітражні фарби у вигляді порошку розводять водою, старанно розтираючи їх на мармуровій плиті, щоб не залишилося жодної крупинки. Як звичайно, спочатку наносять чорною фарбою головні контури. Чорна або коричнева фарба наноситься густо, широко, тому що після сушіння й обпалення вона стає світлішою.
     Подальшим важливим завданням є малювання людського тіла, колір якому надає рожева фарба, виготовлена на терпентині. Фарба накладається поверх матової поверхні рівномірним шаром і підсилюється більш густими і грубими шарами на обличчі, губах, ніздрях там, де це необхідно.
     Наступним етапом є виготовлення арматури на вітражів для якого використовують сви¬нець, латунь, алюміній. Вітражі на свинцевій арматурі виконуються традиційною технікою, відомою з давніх-давен. Процес їх виготовлення охоплює чимало обов'язкових операцій, які починаються з ескізного проекту. Він являє собою загальну побудову композиції вітража згідно розмірів вікон архітектурного об'єкта храму. Як звичайно, ескіз виконується у зменшеному масштабі і передбачає рішення загальних колористичних, графічних і конструктивних завдань.
     Виконання вітражних робіт, спаювання потребують на перших порах практичних навичок, особливо нарізування скла складних форм, користування паяльником та ін.
     Вітражі на латунній арматурі (протяжці) значно сильніші, завдяки специфіці її композиції, яка будується із застосуванням великої кількості скла прямолінійних профілів. Латунна протяжка не дозволяє домогтися дуже складних криволінійних частин вітража, які можливі в разі застосування свинцевої арматури. Збір і монтаж вітражів на латунній протяжці такий самий, як і на свинцевій арматурі. Велику цікавість викликає вітраж на алюмінієвій протяжці своєю дешевизною й простотою виготовлення. Профіль цієї протяжки має свою особливість. Вона полягає у тім, що верхня і нижня "плашки" неоднакові: одна з них є плечем, друга — стійкою. Збір вітража проходить із використанням заклепок і невеликих алюмінієвих пластин, що їх накладають у місцях з'єднання окремих частин арматури. Вставлене скло закріплюють спеціальними щипцями, які в стійці протяжки створюють металеві горбики, що не дають склу випадати.
     Вітраж це техніка монументально - декоративного мистецтва, в якій основна особливість скла – працювати на просвіт – стає і основним формоутворюючим принципом. Вітраж еволюціонував від плоских розписних картин середньовіччя до литого, складного кольорового рельєфу сучасних панно з скла. Та ніхто не скасовував і традиційні методи. Елементи скломаси поєднують найрізноманітнішими способами - від класичної свинцевої шинки до пластмасових і бетонних структур-тримачів.

Бойко Ганна
  © Майстерня ЗОГРАФОС 2009 - 2015.